"Моя Україно!"

Перейти на головну сторінку проекту "Моя Україно!"

Українське дівоче намисто

Намисто, як й інші предмети національного одягу, найкраще збереглося на колишній Гетьманщині та в населення українських Карпат. На Гуцульщині ще й досі поширені великі круглі намистини з венеційського скла, що своєю формою дуже нагадують археологічні знахідки. 

Намисто (буси) - найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України. Намисто було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося н. з дорогих природних матеріалів - коралів , бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське н. з венеціанського різнокольорового скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.

Намисто з венеціанського скла та бурштину

На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене  зі "щирого" бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом. Штучне н. називали дурним, дутим, несправедливим. Н. з доброго натурального каміння на початку 20-го століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу ("пацьорки"), що поширилося в Україні з середини 19-го століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різнокольорові намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів. Дрібне шкляне намисто використовувалося для силяння ґерданів на західній Україні.

Намисто, коралі, хрести

Різні види українського намиста

Намисто з кольорового скла

Намисто в Україні тепер, як і колись, служить оздобою не тільки дівчат, а й молодих заміжніх жінок; лише бабусі, якщо й носять намисто, то дуже небагато — один, два разочки, та й то темних кольорів. Дівчата ж і молодиці навпаки, захоплюються зеленим, блакитним, а найбільше червоним намистом. Якщо молодиця має, бувало, багато гарного намиста, то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка.

Про це знаходимо в Т. Шевченка:

А жіночку свою любив —
І Господи єдиний!
Як те паня, як ту дитину,
У намистечках водив.

Українське жіноче вбрання

Закрыть [X]

Осталось сек.

Вишита сорочка — є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох шматків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. У жіночій сорочці найдавніший вишитий елемент був рукав, а саме його верхня частина — «полик». З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Так на лівому березі Дніпра сорочки не мали комірця, а зав'язувались шнурком, на правому березі сорочки мали комірець, часом стійку. Розпірку сорочка мала з переду, тільки Бойки та Лемки мали розпірку з лівого боку. Верхня частина сорочки була з тонкого полотна, нижня з грубого і називалася — підтачка або надточка. Сорочки вишивали на «поликах» — поперечною смугою завтовшки 10-15 см, на зап'ястях, та біля шиї, жіночі сорочки були вишиті також на подолі. 

Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь) — найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс — носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці. Пас — носили в горах, були широкі (30см), зі шкіри.

Запаска — незшитий поясний жіночий одяг, прямокутний кусок вовняної або шовкової тканини з зав'язками. Давніше носили тільки одну запаску, в 19 ст. носили вже дві одну ззаду і одну спереду, яку одягали замість фартуха. Дівчата носили тільки чорну запаску, а заміжні жінки ще один кусок шерстяної тканини — " попередницю " — спереду синього кольору. Плахта — святковий одяг, кусок тканини 4 м, з кольорової вовни, в клітинку, деколи з вишивкою в клітинках. Плахту носили подібно до запаски. Плахта і запаска належали до давнього українського стою.

Фартух  — на півночі носили білі, на Волині вишивали фартухи. Найбагатше оздоблені були фартухи на Поділлі, Підгірцю та в Карпатах.

Спідниця  — були ткані або полотняні, з вибитим узором або без узору.

 

Свита  — вбрання верхньої частини тіла, рід сучасного пальто, переважно білого кольору, подібна кроєм на бойківський сердак, мала в залежності від регіону різноманітну форму і довжину, носли свиту на Поліссі, Волині, козацькій Україні. Сердак носили в Карпатах, Буковині, Покуттю.

Взуття : зі взуття носили личаки, постоли, ходаки, черевики або чоботи. Личаки робили з лика, носили на півночі. Постоли робили зі шкіри з шнурками, носили переважно на Волині і Чернігівщині. Чоботи червоні, жовті, рідше зелені з сап'янової шкіри — називали сап'янці.